Дмитро Христич: Ми ще не готові грати серед еліти
Збірна України ледь не стала командою-сенсацією чемпіонату світу з хокею в Дивізіоні 1А. Ледве вийшовши до другого за значущістю дивізіону з третього, команда вже цього року реально претендувала на потрапляння в еліту світового хокею. І тільки прикра поразка в матчі з Японією позбавила команду шансів на вихід у топ-дивізіон.
В ексклюзивній бесіді з "Чемпіоном" головний тренер збірної України Дмитро Христич проаналізував гру команди загалом, розповів про недопрацювання, зокрема, спецбригади більшості, необхідність проводити більше матчів під час сезону, брати участь у турнірах Euro Ice Hockey Challenge.
– Перш за все, оцініть чемпіонат світу для збірної України загалом.
– Ну що сказати? Їхали закріпитися в Дивізіоні 1А. А додому їхали з гіркотою, що не вдалося в еліту пробитися. Двояке враження чемпіонат залишив, дуже двояке...
– Те, що будете до кінця претендувати на потрапляння в еліту, такий перебіг подій став для вас несподіваним?
– Так, звісно. Ми багато років не були в Дивізіоні 1А, до цього періодично поверталися і знову вибували до третього за значимістю. Звісно, плани могли бути будь-які, але до реальності прив'язані тим, що ми граємо на рівних із командами, які в 1А та наступним за ним Дивізіоном 1В. Тому таких грандіозних планів, що ми з упевненістю повинні піти в 1А і виграти цей чемпіонат, або посісти 2 місце, не було.
– Ви починали турнір іграми з фаворитами, командами, які, в підсумку, і вийшли в елітний дивізіон, Що важче, психологічно налаштувати команду на рівну гру з таким суперником? Чи все-таки пояснювати якісь ігрові моменти?
– Я б не сказав, що Італія була фаворитом. Польща, скоріше, поряд із Великою Британією здавалася великим фаворитом. Як команда, яка вибула з еліти. Також ми усвідомлювали, що вийшли грати з командами хорошими, швидкими, мобільними. Хокейними командами, з якими ми повинні битися.
Тому, можливо, все більш-менш і вийшло. Ми з першої ж гри заплутали всім карти. Відібрали очки і в британців, і в італійців. Тож , дійсно, можливо, ми грали без вантажу відповідальності і не замислювалися над тим, що нам потрібно було перемогти будь-що-будь. Ми хотіли показати хорошу гру, нам потрібно було довести собі, що ми можемо грати з цими командами на рівних.
– Збірна Румунії була відверто слабка на тлі інших? Або...
– Не знаю, це більшою мірою їхні проблеми. Я не аналізував їхню гру. Вони вже років п'ять були в цьому дивізіоні. Ми знали, що команду Румунії не можна скидати з рахунків. Тим більше, чемпіонат проходив у Румунії, підтримка команді була забезпечена. І ми точно не налаштовувалися на неї, як на слабку команду. Для нас цей матч став ключовим. Ми зуміли на нього налаштувати хлопців і змогли довести, що на даний момент найкращі.
Йдемо далі. Польща торік вибула з елітного дивізіону, проте в нас із цією командою хороші результати, та ж перемога у відборі Олімпіади. Нинішня гра також закінчилася з великим рахунком, але вийшла дуже нервовою.
На щастя, ми дійшли до їхнього рівня. Останні роки не могли з ними грати на рівних. Два роки тому, коли ми почали будувати нову команду, результати змінилися. Ми виграли в них в Олімпійському кваліфікаційному турнірі, що було несподіванкою для всіх. І зараз довели, що можемо з ними грати, маємо перемагати, навіть якщо вони минулого року були у вищому дивізіоні.
– Підходимо до останньої гри проти Японії. Нерви? Що не вийшло?
– Ми розмовляли з командою перед останньою грою. Знали, що не треба ніякої додаткової мотивації. Усі розуміли, що на кону стоїть вихід у вищий дивізіон. Але, на жаль, коли вийшли на гру, вони нас почали перегравати, перебігали, чи що. Так, ми першими забили гол, який нас, можливо, і підвів у підсумку. Можливо, рано заспокоїлися – мовляв, усе одно зможемо. А виявилося, вони спокійно атакували нас у нашій зоні. Ми так і не змогли вийти з-під силового тиску. Втрати в середній зоні, контратаки суперника. Усе це призвело до двох пропущених шайб у другому періоді.
Проте ми не опускали руки, змогли якісно провести третій період. Подивіться на кінцівку матчу. Ми душили, тиснули, тягнули, але вже не вистачило майстерності. Напевно, це вже плата за те, що з першої хвилини ми не вступили в такий хокей. Ми думали, що все знаємо-розуміємо. Далася взнаки, на мою думку, товариська гра до чемпіонату. Тоді у впертій боротьбі ми обіграли Японію (1:0). Японці в тій грі були повільнішими, ніж у матчах чемпіонату. До того ж, перші два матчі японці програли і не справили жодного враження. Уже потім, перед грою з нами, у двох матчах забили 9 голів. Ми попереджали хлопців про це...
– Ви сказали, не вистачило майстерності. Спецбригада більшості діяла не найвдалішим чином, ті ж моменти 5 на 3 не реалізовували. Це сильно подіяло?
– Не тільки в цій грі, а в чемпіонаті загалом ми жодного голу в більшості не забили. Це великий мінус – недопрацювання.
Одна з причин – гравці, на яких ми розраховували, які, на нашу думку, повинні були грати в більшості, не проходили підготовку разом із нами, вони були задіяні у своїх чемпіонатах, їх тримали в клубах. Ми на них розраховували, і не могли відпрацьовувати гру в більшості з хлопцями, які в підсумку не потрапили в заявку. Вийшло так, що гравці, на яких ми розраховували, не показали себе в більшості.
– Питання про трійки. Перша, з безумовним лідером команди на цьому ЧС Захаровим, мала набагато кращий вигляд, ніж друга. Виходить, ранній виліт Сокола з плейоф зіграв на користь національній команді?
– Це можна розглядати з двох боків. Хлопці скористалися паузою, відновилися. На зборі були з самого початку, цілеспрямовано готувалися до чемпіонату світу. У тих хлопців, які були у своїх клубах, було трошки по-іншому. Вони приїхали "з корабля на бал", відігравши в клубі, відразу кинулися в бій. Їх відпустили в розпорядження збірної, тільки коли закінчився чемпіонат. Можливо, їм треба було паузу дати, щоб відновилися після клубного сезону. Але часу було мало. Також це майстерність, професіоналізм кожного з гравців.
Можливо, справа в молодості, їм ще не вистачає таких професійних якостей. Я маю на увазі Пересунька, Трахта.
Від Коренчука ми очікували більшого, він був із нами всю підготовку. Але Ілля отримав травму ліктя.
– Підсумок чемпіонату світу справедливий? Чи все-таки повинні були з першого разу виходити в елітний дивізіон?
– Я б сказав, справедливий. Нічого нам там ще робити. З'їздити, подивитися? Ми в серпні (2024 рік. – ред.) усе побачили на останній стадії олімпійської кваліфікації. Грали проти команд, вищих за нас у ранзі. Нам не вистачало майстерності чинити гідний опір. Здебільшого все показувало, що зарано нам в еліту.
Подивіться на Угорщину, яка зараз грає в еліті – 0:6, 1:6. Не впевнений, що команда там на своєму місці. Це, скоріше, наш суперник, нашого рівня.
– Збірна України – єдина команда без натуралізованих гравців. Чи варто чекати змін у цьому плані?
– У цьому питанні багато що залежить від того, у кого які є можливості. У нас можливостей натуралізувати когось практично немає.
– Але якби були, ви були б не проти залучення іноземців?
– Не всіх підряд. Гравець з іншої країни має бути на голову сильнішим за всіх, за своїх же одноклубників, якщо він виступає в нашому чемпіонаті. Тому, навіть якщо таке питання виникне, треба підходити не з "закритими очима", а до кожного підходити індивідуально. Дивитися і вирішувати, чи потрібен нам цей гравець, чи не потрібен...
– У 2011 році Костянтин Касянчук після довгих умовлянь приїхав до збірної, а потім залишив розташування команди. Чи будете ви "гратися" з хокеїстами, якщо подібна ситуація повториться?
– Я був тоді у штабі української команди і прекрасно пам'ятаю ту ситуацію. Завжди вважав, нікого не треба за вуха тягнути. Якщо виникають подібні ситуації, треба в будь-якому разі прощатися з гравцем і довіряти іншим. Тим, у кого горять очі. Це однозначно.
– У серпні відбулася зміна керівництва у ФХУ. Наскільки це торкнулося збірної? Ваш помічник Олег Шафаренко скаржився, що ФХУ не зуміла правильно підготувати збори, товариські матчі з тими ж поляками наша команда грала в незручний час.
– Питання про товариські матчі має вирішуватися зараз, на конгресі IIHF, який відбуватиметься наприкінці чемпіонату світу. Коли є представники національних збірних, з якими треба вести переговори.
Як це робиться у вищому дивізіоні? Вони домовляються відразу ж на весь сезон. Хто, коли, і з ким зустрічається.
Ми грали через пару днів після закінчення чемпіонату України? Кілька днів минуло, хлопці ще не втягнулися, були під навантаженням. Звичайно, було б краще, якби матчі пройшли пізніше. Уже зараз потрібно вирішувати питання про товариські матчі на майбутнє. У травні, коли йде конгрес.
Звичайно ж, це питання федерації. Вони з нас питають за результат, а ми з них не можемо нічого спитати...
Зараз чекаємо на зустріч із керівництвом, підбиття підсумків сезону. Звісно, хотілося б проводити повноцінну підготовки до чемпіонату впродовж усього сезону. Проводити не просто товариські ігри, а брати участь у Euro Ice Hockey Challenge. Усе це має вирішуватися з керівництвом ФХУ.
– Останнє запитання – філософське. Український хокей уже досить давно не представлений у найсильнішій лізі світу. Проте Мережко зараз грає в чемпіонаті Чехії, Трахт – у Фінляндії, багато молодих гравців у юніорських і нижчих лігах Північної Америки. Чи є в Україні зірки, які готові і найближчим часом зможуть грати в НХЛ?
– Це питання, швидше, до скаутів. НХЛ так влаштована, що без уваги скаутів нікуди. Яким би талановитим ти не був. Але і, зрозуміло, коли ти талановитий, на тебе одразу ж звертають увагу. Я не знаю, на кого з наших вони дивляться.